№18 (126) 2016 / Кадрове діловодство

Робочі місця працівників: їх визначення, класифікація, облік

  • 241
    • 30
    • 143
      • 43
      • 46
      • 1
      • 23
      • 20
    • 45
      • 1
      • 1
      • 25
      • 14
    • 6
      • 2
      • 3
      • 0
      • 1
    • 3
    • 3
    • 4
    • 7

У різних нормативно-правових актах, методичній  літературі та на практиці кадровикам часто доводиться зустрічатися з таким поняттям, як «робоче місце». При цьому часто не зовсім зрозуміло, що конкретно означає дане поняття, чим воно відрізняється від деяких інших схожих термінів та як правильно його використовувати на практиці, наприклад, у локальних нормативних актах підприємства. На всі ці та деякі інші питання щодо поняття «робоче місце» і будуть дані відповіді у цій статті.

Використання поняття «робоче місце» у нормативних актах

Поняття «робоче місце» можна зустріти у багатьох нормативно-правових документах, з якими доводиться мати справу кадровику. Наприклад, воно згадується у:

— Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р. № 875-XII, зокрема у ч. 2 ст. 17 та ч. 3 ст. 18, де йдеться про обов’язок підприємств виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, за необхідності здійснюючи для цього адаптації основного і додаткового обладнання, технічного оснащення й пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда;

— наказі Міністерства соціальної політики України «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» від 31 травня 2013 р. № 316, у якому, зокрема, вказується, що датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, а також про зазначення у пункті 5 форми у разі потреб завдань, основних та додаткових обов’язків, описів робіт, які має виконувати працівник на робочому місці;

— «Загальних положеннях» розділу 2 «Професії робітників» Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 р. № 336, де, зокрема, зазначається, що розділ «Завдання та обов’язки» робочої інструкції повинен містити характеристику робочого місця.

Також в Кодексі законів про працю України (далі ― КЗпП) поняття «робоче місце» згадується у кількох місцях, зокрема у:

— ст. 29 (обов’язок роботодавця до початку роботи за укладеним трудовим договором визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами);

— ст. 32 (відсутність потреби у згоді працівника на переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце; в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором);

— ст. 197 (надання молоді першого робочого місця на строк не менше двох років).

Разом з цим, у зазначених вище та інших нормативних документах відсутнє визначення поняття «робочого місця», а тому, для розуміння його суті та правильного застосування на практиці, слід звернутися до Методичних рекомендацій щодо визначення робочих місць, схвалених протоколом Міністерства праці України від 21 червня 1995 р. № 4 (далі ― Методичні рекомендації № 4), які були розроблені для задоволення внутрішніх потреб держави у статистичних даних про процеси, які відбуваються в економіці України, та обліку робочих місць на підприємствах у галузевому та регіональному аспектах.

Визначення та облік робочих місць є складовими частинами комплексу робіт з організації інформаційної бази з метою:

― створення банку робочих місць;

― формування ринку вільних робочих місць;

― здійснення державної політики соціального захисту від безробіття.

З погляду наближення статистики з працевлаштування до міжнародних стандартів, категорію «робоче місце» необхідно розглядати як невід’ємну частину формування ринку праці.

Визначення поняття «робоче місце»

Відповідно до Методичних рекомендацій № 4, робоче місце працівника характеризується наявністю:

― закріпленої зони;

― технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, необхідної для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або установчих функцій.

Іншими словами можна також сказати, що робоче місце працівника ― це певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів.

Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці у взаємозв’язку із засобами праці, що дозволяє розглядати робоче місце як місце докладання робочої сили працівників. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) на:

― підприємстві;

― вдома, з використанням відповідних технічних засобів або без їх використання.

Кадровику слід розрізняти поняття «робоче місце» і «посада», які певною мірою є схожі, але не тотожні. Зокрема, відповідно до ст. 32 КЗпП посада працівника може фактично не змінюватися, хоча його робоче місце може змінитися (при переміщенні працівника на інше робоче місце або доручення йому працювати на іншому механізмі або агрегаті у межах посади, обумовленої трудовим договором).

Також на практиці досить часто виникають ситуації, коли на підприємстві, наприклад, у штатному розписі передбачено 3 посади оператора комп’ютерного набору і 5 робочих місць оператора комп’ютерного набору (тобто 5 зон для роботи оператора комп’ютерного набора з відповідним оснащенням: робочим столом, стільцем, персональним комп’ютером тощо).

У цьому випадку на підприємстві, приміром, може працювати 2 оператора комп’ютерного набору і одна посада при цьому буде вакантною, на яку можна прийняти на роботу ще одного такого оператора, але не більше, хоча на підприємстві і є ще 2 вільних робочих місця. Разом з цим, ці робочі місця підприємство може здати в оренду іншому підприємству або використовувати їх для праці додаткових операторів на умовах аутстаффінгу.

Можливий і протилежний випадок, коли на підприємстві у штатному розписі передбачено 5 посад (штатних одиниць) оператора, але робочих місць оператора тільки 3. У цьому разі підприємство може прийняти на роботу 5 операторів комп’ютерного набору, але двох з них тільки за умови, що вони працюватимуть вдома (робочі місця надомників) або на орендованих робочих місцях на іншому підприємстві.

Крім того, кількість штатних одиниць за певною посадою або професією може не співпадати з кількістю власних робочих місць підприємства при роботі змінами. Наприклад, на підприємстві може бути одне робоче місце верстатника певної спеціалізації, але при цьому у штатному розписі може бути передбачено 2 − 3 штатні одиниці верстатника, які будуть по черзі працювати на відповідному верстаті (тобто відповідному робочому місці) у різні зміни.

Класифікація робочих місць

Згідно з Методичними рекомендаціями № 4 робочі місця в галузях економіки класифікуються за такими основними ознаками:

  • за належністю:

власні робочі місця підприємства ― ті, в яких відповідні їм основні фонди знаходяться на балансі цього ж підприємства;

орендовані даним підприємством робочі місця ― ті, в яких відповідні їм основні фонди знаходяться на балансі інших підприємств і які мають укомплектовуватися робітниками даного підприємства (передбачається оплата їхньої праці);

орендовані у даного підприємства робочі місця ― ті, в яких відповідні їм основні фонди знаходяться на балансі цього підприємства і які укомплектовані робітниками інших підприємств (робітники їдалень, позавідомчої охорони та інше);

робочі місця надомників ― робоче місце таких працівників співпадає територіально з місцем їх мешкання. Їхні робочі місця оснащені в основному інструментом, приладами та невеличкими верстатами.

  • за укомплектованістю:

діючі робочі місця ― забезпечені сировиною та матеріалами, на яких робітники виконують передбачені виробничим завданням роботи, послуги або встановлені функції;

вакантні робочі місця ― забезпечені сировиною і матеріалами, на яких передбачено виконання встановлених робіт, але які не використовуються через неукомплектованість робітниками;

резервні робочі місця ― наявність яких передбачена нормативами і обумовлена особливостями окремих галузей та виробництв: сезонною потребою виконання окремих видів робіт, нерівномірністю находження сировини, наявністю пікових навантажень, зміною номенклатури, асортименту продукції та інше;

зайві робочі місця ― на яких не передбачені обсяги робіт, які не є необхідними підприємству чи організації для нормального функціонування і можуть бути без збитку для підприємства ліквідовані.

  • за ступенем механізації:

— автоматизовані;

— механізовані;

— ручної праці (ті, на яких виконуються роботи ручної праці як за допомогою машин і механізмів, так і без них, за винятком ремонту та налагодження устаткування).

Також за ступенем механізації робочі місця класифікуються відповідно до професії робітника, яка необхідна на даному робочому місці:

— робітники, які працюють на автоматах, автоматизованих агрегатах, установках та апаратах;

— робітники, які виконують роботу механізованим способом за допомогою машин, верстатів, механізмів;

— робітники ручної праці не при машинах і механізмах;

— робітники ручної праці по налагодженню та ремонту машин і механізмів.

  • за строком дії:

— постійні;

— сезонні;

— тимчасові.

В іншій методичній літературі, та, подекуди, і на практиці, можуть використовуватися й інші критерії класифікації робочих місць (їх організації). Зокрема, вони можуть розподілятися на:

прості ― якщо на ньому один працівник обслуговує один агрегат;

багатоверстатні ― організовується, коли один працівник обслуговує одночасно декілька агрегатів. Наприклад, такий тип робочих місць поширений в текстильній промисловості й машинобудуванні;

колективні ― коли один агрегат обслуговується декількома працівниками;

стаціонарні ― такі, що є «нерухомими», тобто розташовуються на закріпленій виробничій площі і оснащуються стаціонарними засобами праці: машинами, механізмами, інструментом. У цьому випадку предмети праці подаються безпосередньо до робочого місця і забираються після їх обробки;

рухомі (мобільні) ― не мають закріплених за ними виробничих площ і вони самі просуваються до місця розташування предметів праці. Багато робочих місць пересуваються спільно з предметами праці ― автомобілі, потяги та інші транспортні засоби;

просторові ― не пов’язані з певною галуззю економіки, видами продукції або засобами праці. Це, наприклад, геологорозвідка, прибирання приміщень, випас худоби тощо. При виконанні своїх обов’язків працівник має не фіксоване робоче місце, а обкреслений простір.

вільні ― можуть знаходитися у будь-якій точці території підприємства, яку використовує працівник.

Крім того, можна класифікувати робочі місця і за часом знаходження працівника на них:

постійні, де працівник проводить більше п’ятдесяти відсотків свого робочого часу;

непостійні, де працівник знаходиться менше п’ятдесяти відсотків свого робочого часу.

Також останнім часом значного розповсюдження набувають так звані «віртуальні (віддалені) робочі місця», які забезпечують можливість відповідним працівникам (які застосовують у своїй роботі комп’ютер і відповідні програмні засоби) працювати у будь-який час доби з будь-якого місця планети. Таке робоче місце для підприємства є повноцінною альтернативою придбанню й налаштуванню комп’ютерної техніки,програмного забезпечення, характеризується гарантованою продуктивністю відповідного устаткування, і дозволяє підприємству заощадити значну кількість часових та фінансових ресурсів, а також забезпечити високу ефективність його бізнес-процесів.

Показники розрахунків робочих місць

Для забезпечення ефективної роботи підприємства кількість робочих місць на ньому має бути оптимальною, а тому для розрахунку їх необхідної кількості застосовують відповідні показники. На практиці для цього часто використовуються розроблені нормативи чисельності працівників певних категорій, наприклад:

— Міжгалузеві норми чисельності робітників з обслуговування електричних мереж;

— Міжгалузеві норми чисельності працівників, зайнятих експлуатацією та обслуговуванням роботизованих дільниць на підприємстві;

— Міжгалузеві нормативи чисельності працівників, зайнятих добором, розстановкою, підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) та обліком кадрів тощо.

І хоча, як зазначалося вище, кількість потрібних окремих професійних категорій працівників може різнитися від кількості відповідних штатних одиниць у штатному розписі й кількості наявних робочих місць, але переважно ці показники однакові.

Крім того, для підвищення ефективності діяльності підприємства важливо здійснювати і періодичний аналіз та оцінку ефективності використання наявних робочих місць, для чого можуть використовуватися такі основні показники:

загальна кількість робочих місць ― визначається залежно від конкретної класифікації робочих місць (використання конкретних ознак класифікації) як сума кількості власних, орендованих підприємством, орендованих у підприємства робочих місць та кількості робочих місць надомників або сума кількості діючих, вакантних, резервних та зайвих робочих місць тощо;

середньорічна кількість робочих місць ― визначається аналогічно вартості основних фондів: до кількості робочих місць на початок звітного року додають середньорічне збільшення кількості робочих місць і віднімають середньорічне їх вибуття з використання;

коефіцієнт використання робочих місць ― визначається шляхом поділу: середньорічної чисельності працівників (чол.) на середньорічну кількість робочих місць (од.);

капіталоємкість робочого місця ― визначається шляхом поділу фактичного обсягу капітальних вкладень у тис. грн на на загальну кількість робочих місць власне підприємства;

вартість робочого місця ― відбиває рівень технічного оснащення і визначається щляхом поділу середньорічної вартості основних фондів у тис. грн на середньорічну кількість робочих місць власне підприємства;

обсяг продукції з одного робочого місця ― визначається шляхом поділу річного обсягу продукції (тис. грн) на середньорічну кількість робочих місць (од.);

коефіцієнт оновлення робочих місць ― характеризує питому вагу введених за рахунок інвестиційних заходів робочих місць до їх загальної кількості на кінець періоду;

коефіцієнт виведення робочих місць ― характеризує питому вагу виведених робочих місць щодо наявності їх на початок періоду.

Зазначене можна зобразити також за допомогою відповідних математичних формул, наприклад,

Рф = Рвл + Ро + Роу + Рн,

де Рф ― загальна кількість робочих місць підприємства, од.;

Рвл ― кількість власних робочих місць підприємства, од.;

Ро ― кількість орендованих підприємством робочих місць, од.;

Роу ― кількість орендованих у підприємства робочих місць, од.;

Рн ― кількість робочих місць надомників, од..

або

Рф = Рд + Рв + Зр + Рз,

де Рф ― загальна кількість робочих місць, од.;

Рд ― кількість діючих робочих місць, од.;

Рв ― кількість вакантних робочих місць, од..;

Зр ― кількість резервних робочих місць, од.;

Рз ― кількість зайвих робочих місць, од..

Облік робочих місць

Облік робочих місць дозволяє визначити фактичну наявність робочих місць на окремій дільниці, у цеху, в цілому по підприємству, зайві, діючі робочі місця тощо, і може здійснюватися різними методами (залежно від різних чинників, наприклад, особливостей в окремих видах економічної діяльності):

― за кількістю верстатів, машин, агрегатів, механізмів, комплектів технологічної та організаційної оснащеності при обслуговуванні кожної одиниці одним робітником (у випадках багатоверстатного обслуговування кількість одиниць устаткування, яке обслуговує один робітник, вважається як одне робоче місце);

― за фактичною зоною обслуговування;

― за нормативною трудомісткістю за видами робіт;

― за нормативами чисельності.

Джерелами інформації для обліку робочих місць на підприємстві є:

― результати їх обстеження;

― дані первинного статистичного обліку;

― перепис устаткування, його технічні паспорти;

― технологічні картки, картки умов праці та інші документи.

Під час обліку робочих місць на підприємстві слід також дотримуватися таких принципів (правил):

― кількість робочих місць не залежить від змінності роботи підприємства, хоча воно може функціонувати в одну або кілька змін;

― обліку підлягають тільки індивідуальні робочі місця, в тому числі і ті, які входять до колективних.

Крім того, при обліку кількості робочих місць слід враховувати усе наявне устаткування, яке належить до зони робочого місця (навіть тимчасово недіюче устаткування у зв’язку з його несправністю, ремонтом, модернізацією, відсутністю завантаженості, резервне і законсервоване устаткування, а також оснащення). Але при цьому не враховується устаткування, яке знаходиться на складах або в інших місцях зберігання (не встановлене), демонтоване. Також основне устаткування не повинне враховуватися двічі у складі різних робочих місць.

Особливості обліку робочих місць за видами економічної діяльності

У різних видах економічної діяльності визначення кількості робочих місць може мати свої особливості, як наприклад:

  • у промисловості кількість робочих місць визначається за кількістю верстатів, машин, механізмів, які обслуговуються робітником. Тобто як одне робоче місце зараховуються кілька одиниць устаткування, які обслуговуються за чинними нормами одним робітником;
  • кількість робочих місць, призначених для виконання ремонту та технічного обслуговування устаткування, визначається виходячи із трудомісткості усіх робіт, які виконуються з ремонту та технічного обслуговування, і з річного фонду робочого часу одного виконавця. Її також можна визначити за встановленими зонами обслуговування, робочими постами, на основі нормативної трудомісткості за видами робіт, виробничих процесах тощо;
  • у сільському господарстві кількість робочих місць трактористів-машиністів і водіїв автомобілів визначається за чинними нормами обслуговування шляхом прямого підрахунку автомобілів, тракторів, комбайнів, інших машин, верстатів, одиниць устаткування, агрегатів, які обслуговуються (за нормами) одним робітником. Тобто як одне робоче місце зараховується кілька одиниць машин, устаткування, які обслуговуються за діючими нормами одним робітником. До того ж:

— при обслуговуванні тварин, звірів, птахів, складних агрегатів, поточних ліній складських приміщень, заготівельних цехів, виробничих та службових приміщень кількість робочих місць визначається за передбаченими нормативами і зонами обслуговування;

— у рослинництві кількість робочих місць визначається на основі технологічних карт, виходячи із обсягів робіт, агротехнічних строків їх виконання та встановлених норм виробітку;

  • у будівництві кількість робочих місць механізаторів визначається за фактичною кількістю машин, але кількість робочих місць на будівельно-монтажних роботах визначається на основі нормативної трудомісткості за видами робіт, виробничих процесів (муляри, штукатури, бетонники);
  • на транспорті кількість робочих місць водіїв визначається за фактичною кількістю машин. Аналогічно визначається кількість робочих місць плаваючого та літаючого складу, за поіменним номерним числом приписаних суден, але:

— для робітників, які виконують свою роботу безпосередньо на рухомому складі без участі в управлінні його рухом (експлуатацією) ― за кількістю використовуваних транспортних заходів, за встановленими зонами (дільницями) роботи;

— для робітників, які забезпечують експлуатацію рухомого складу (його рух, маневрові переміщення тощо) ― за кількістю маневрових та інших технічних засобів;

— для робітників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних роботах ― за кількістю вантажно-розвантажувальних засобів ― різних кранів, берегових та плаваючих засобів механізації, перевантажувачів, конвеєрів, авто- і електронавантажувачів тощо у разі закріплення їх за конкретними робітниками, фронтом вантажно-розвантажувальних робіт та інше;

  • у торгівлі та громадському харчуванні кількість робочих місць визначається:

— прямим рахуванням за фактичними зонами робочих місць для робітників, зайнятих при машинах і устаткуванні (контролер-касир, кухар, різальник хліба, машиніст миючих машин тощо);

— як одне робоче місце зараховується кілька одиниць устаткування, які обслуговуються за діючими нормами одним робітником (наприклад, ведення процесу стерилізації консервів на кількох автоклавах);

— за трудомісткістю робіт (нормами виробітку) чи нормами обслуговування для робітників, не зайнятих при машинах та механізмах (наприклад, кухонний робітник, збирач посуду тощо);

— робочі місця окремих робітників, які не можуть бути визначені жодним із наведених методів, враховуються за затвердженими нормативами чисельності та іншими нормами праці;

  • на підприємствах побутового обслуговування кількість робочих місць визначається прямим рахунком кількості машин, механізмів, верстатів, агрегатів, комплексів технологічного та організаційного оснащення при обслуговуванні (за нормами) кожної одиниці одним робітником. При цьому:

— як одне робоче місце зараховується кілька одиниць устаткування, які обслуговуються за діючими нормами одним робітником;

— якщо робота виконується одним робітником у різних пунктах, то вся зона прикладання праці зараховується як одне робоче місце (обслуговування вдома чи виїзд фотографа, перукаря, радіомеханіка і на приймальних пунктах, підприємствах, у гуртожитках тощо);

  • у різних видах економічної діяльності:

— кількість робочих місць визначається за встановленими зонами обслуговування прибиральників виробничих підприємств, лісників, покоївок, листонош тощо;

— за кількістю робочих постів визначається кількість робочих місць робітників охорони, контролю, приймальниць, касирів, диспетчерів, гардеробників тощо;

— кількість робочих місць керівників, професіоналів та фахівців визначається за затвердженими нормативами чисельності та іншими нормативами праці. У разі відсутності відповідних нормативів кількість робочих місць для цієї категорії працівників визначається за затвердженим штатним розписом і дорівнює кількості зайнятих працівників у найбільшу зміну.

Документи для обліку робочих місць

Для обліку робочих місць можуть використовуватися відповідні первинні облікові документи на робоче місце, наприклад, картка обліку (у тому числі і в електронному вигляді), яка складається на всі наявні робочі місця, а також на нові робочі місця, якщо їх створено одночасно з іншими технологічними та організаційними документами. Для врахування особливостей робочих місць для певних професійних категорій персоналу такі картки можуть відрізнятися за своєю формою.

При цьому картка обліку складається на кожне робоче місце незалежно від того, функціонує воно чи вакантне. Також для узагальнення проведеної роботи з обліку робочих місць може складатися зведений документ за окремою формою, яка б дозволяла проаналізувати структуру і стан робочих місць на підприємстві, їх розподіл за різними видами класифікації і професійними категоріями тощо.

Олександр КЛИМЕНКО,

консультант з питань

соціально-трудових відносин