№18 (54) 2013 / Трудові правовідносини

Нотатки для кадровика: Правила звільнення «за власним бажанням»

  • 269
    • 36
    • 146
      • 40
      • 51
      • 1
      • 25
      • 24
    • 53
      • 1
      • 3
      • 27
      • 15
    • 9
      • 5
      • 3
      • 0
      • 1
    • 5
    • 3
    • 10
    • 7

Дізнайтеся, як досвідчений юрист Іван Петрович, обравши собі у помічниці для ведення кадрової документації дівчину Даринку, допоміг їй звільнитися з попереднього місця роботи, заразом ознайомивши з найважливішими питанням, пов’язаними з процедурою звільнення за власним бажанням, зокрема, з обов’язком працівника завчасно попередити роботодавця про звільнення, з правилами обчислення двотижневого строку попередження та з оформленням кадрової документації.

Теплим вересневим вечором Іван Петрович повертався з роботи у чудовому настрої ― нарешті йому таки вдалося вмовити директора взяти йому на допомогу помічника. Протягом довгих років він був єдиним юристом підприємства та сам готував усі правові документи, надавав юридичну допомогу структурним підрозділам й окремим працівникам, а за необхідності брав участь і у судових розглядах. Але останнім часом справи підприємства пішли вгору ― збільшився обсяг виробництва і замовлень, та, відповідно, й різноманітної документації. А зважаючи на те, що Іван Петрович займався ще й кадровими справами, впоратися з такої кількістю трудових функцій одній людині стало майже неможливо. І от сьогодні він врешті решт знайшов дівчину, яку директор погодився узяти йому на допомогу (щоб вона, принаймні, займалася кадровою документацією), але перед цим їй слід було допомогти звільнитися з попередньої роботи ― адже хоча вона й навчалася заочно вже третій рік на юридичному факультеті, але у трудовому праві поки що мало була обізнана.  

Обов’язок  попередити роботодавця

Робочий ранок у Івана Петровича розпочався не так райдужно, як минулий вечір ― рівно о дев’ятій зателефонувала Даринка (та дівчина, яка мала стати його помічницею) і схлипуючи повідомила, що керівник не збирається відпускати її з роботи. Заспокоївши Даринку, Іван Петрович домовився зустрітися з нею в обідню перерву ― на щастя, працювали вони недалеко один від одного.

Оскільки для того, щоб змусити роботодавця таки дотримуватися прав працівника, насамперед, їх необхідно, принаймні, знати, то перш за все Іван Петрович запевнив Даринку у тому, що згідно з Кодексом законів про працю України (далі ― КЗпП) кожен працівник має право у будь-який час та без жодних пояснень розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, і роботодавець зобов’язаний у встановленому порядку його звільнити. А от варіантів проведення цієї процедури існує вже декілька, найпоширенішим з яких, звісно, є той, коли працівник, що звільняється за власним бажанням, зобов’язаний відпрацювати два тижні.  

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні (ч. 1 ст. 38 КЗпП).

З наведеної правової норми випливає два важливі висновки: по-перше, працівник повинен попередити роботодавця про свій намір щодо звільнення за власним бажанням неодмінно у письмовій формі ― отже, подання працівником заяви про звільнення є обов’язковою умовою розірвання трудового договору за цією підставою, а по-друге ― зазначений двотижневий строк обчислюється саме з дати фактичного попередження роботодавця, а не з дати, що вказана у заяві, — тобто з часу, коли ця заява опиниться у роботодавця чи посадової особи, яка є його уповноваженим представником (наприклад, керівника підприємства чи структурного підрозділу, де працює працівник), а не з того числа, коли працівник її напише.

Підтвердженням того, що попередження було здійснено, та дати, з якої обчислюється двотижневий строк попередження, як правило, є факт накладення на заяві працівника про звільнення резолюції відповідною посадовою особою із зазначенням дати.

«Але ж я Вам казала ― і начальник відділу збуту, і директор не відпустять мене з роботи, поки не знайдуть іншого секретаря (а вони його можуть шукати декілька місяців), тож ніяких резолюцій вони на моїй заяві не накладатимуть!», ― перебила Даринка розповідь Івана Петровича. «Що ти весь час нервуєш ― віднеси тоді її до канцелярії…», ― почав той. «На нашому підприємстві немає канцелярії!», ― знову обірвала його Даринка. «Ну до відділу кадрів ― тоді датою, з якої розпочнеться відлік двотижневого строку попередження, буде дата прийняття такої заяви відповідним працівником відділу кадрів», ― порадив Іван Петрович. «І відділу кадрів у нас нема, ― захникала Даринка, ― усіма цими справами займається секретарка директора, а вона нізащо не прийме мою заяву ― вона ж чула як я просила директора мене звільнити, а він не погоджувався!». «Так, досить, ― вже розсердився Іван Петрович, ― бо я не дуже хочу мати помічника, який весь час рюмсає. Запам’ятай: з будь-якої ситуації, у тому числі й пов’язаної з трудовими відносинами, завжди можна знайти вихід».

У разі відмови роботодавця чи інших уповноважених ним посадових осіб прийняти заяву працівника про звільнення за власним бажанням та зареєструвати її, працівник може надіслати таку заяву рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення — за таких обставин датою, з якої буде вестися відлік строку попередження, буде дата вручення, що вказується у повідомленні про вручення.

Іван Петрович з Даринкою разом склали заяву про її звільнення (Зразок 1) та одразу й відправили її поштою ― отож на свою роботу вона повернулася у доброму гуморі, уявляючи вираз обличчя секретарки директора, коли вона розкриє конверт з їх відправленням і знайде там заяву. Вчинити-то вона вже нічого, що перешкоджало б Даринці звільнитися, не зможе ― адже і у повідомленні про вручення буде вказано дату, та й у журналі вхідної кореспонденції підприємства доведеться зареєструвати лист.

Зразок 1

     Директору ТОВ «Арктур»

     Шевченку В. І.

     секретаря відділу збуту

     Поліщук Д. Ф.

Заява

    Прошу звільнити мене з посади секретаря відділу збуту за власним бажанням 17 вересня 2013 року.

 

03.09.2013 р.                                                   Поліщук                                                   Д. Ф. Поліщук

 

Таким чином, найперше відкриття у кадровій справі, яке зробила для себе Даринка, було те, що, як виявилося, для звільнення працівника за власним бажанням цілком достатньо лише його волевиявлення — через два тижні після подання роботодавцеві відповідної заяви у будь-який спосіб (особисто, через канцелярію чи відділ кадрів або ж поштою) він зможе без жодних несприятливих для себе наслідків вже не виходити на роботу незалежно від ставлення до його звільнення керівництва.

Обчислення двотижневого строку

Після вечері Даринка стала гортати КЗпП ― адже відтепер трудове право мало для неї найважливіше значення з усіх дисциплін, які вона вивчала в університеті. Хоча вона аніскільки не сумнівалася, що Іван Петрович не помилився в обчисленні належних строків її звільнення і був правий у твердженні, що двотижневий строк попередження працівником роботодавця про звільнення за власним бажанням обчислюється з дня, наступного за днем подачі відповідної заяви, їй хотілося самій знати відповідну правову норму ― і вона її таки знайшла.

Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня, а якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день (ст. 2411 КЗпП).

Так, оскільки Даринка написала й відправила заяву про звільнення за власним бажання 3 вересня, у вівторок, то й бажану дату звільнення вказала рівно через два тижні ― 17 вересня, також вівторок. Проте оскільки, як вже було зазначено, цей строк попередження обчислюється не з дати написання заяви, а з дати, коли вона потрапить до роботодавця, то у випадку Даринки до вказаного нею строку може додатися ще декілька днів, протягом яких пошта доставить листа до її роботодавця. А може і не додатися, оскільки  існує вірогідність, що директор таки погодиться відпустити її у вказаний нею строк (вона ж таки вчасно його попереджала про свій намір звільнитися, хоча і не в письмовій формі). Утім, за вказаних обставин усе залежить від бажання роботодавця ― адже до закінчення двотижневого строку попередження працівник не має права без згоди на це роботодавця самовільно залишити роботу, бо інакше роботодавець буде вправі розірвати трудовий договір з власної ініціативи за прогул без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП). До речі, інші порушення трудової дисципліни з боку працівника протягом двотижневого строку попередження також можуть стати підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

На практиці досить часто трапляються й випадки, коли у заяві працівника про його звільнення за власним бажанням взагалі не зазначено дня, з якого він просить його звільнити. Зверніть увагу, що роботодавець не може відмовити працівникові у розгляді його заяви лише через те, що там не вказана дата звільнення ― у таких ситуаціях нею просто вважатиметься день, який настане через два тижні після подання заяви про звільнення.

Також пам’ятайте, що протягом двотижневого строку попередження трудовий договір зберігає свою силу для обох сторін. Незважаючи на те, що передбачений строк попередження про розірвання трудового договору необхідний насамперед самому роботодавцеві для того, щоб підшукати на це місце іншу людину, він не має права звільнити працівника раніше вказаного у заяві строку.

Неможливість продовження роботи

Наступного дня Даринка зателефонувала Івану Петровичу й похвалилася, що тепер вміє обчислювати строки, передбачені КЗпП. Але той в неї запитав, чи впевнилася вона, що не має право на звільнення за власним бажанням у строк, який сама хоче, без відпрацювання двох тижнів. «А що, і таке буває ― я гадала усі відпрацьовують», ― здивувалася дівчина. «Що ж ти, обчислення строків знайшла, а саму статтю КЗпП, яка врегульовує розірвання трудового договору за бажанням працівника, і не подивилася», ― пожурив її Іван Петрович. «То Ви мені її номер скажіть, я швиденько прочитаю», ― попросила Даринка. «Е ні, ― засміявся той, ― шукай сама, так краще запам’ятаєш».

Увечері Даринка знову почала читати трудове законодавство ― це виявилося набагато цікавішим для неї, аніж відповідати на безкінечні дзвінки та відправляти листи на посаді секретаря відділу збуту. І таки знайшла підтвердження словам Івана Петровича у ч. 1 ст. 38 КЗпП, що було для неї другим важливим відкриттям: виявляється, роботодавець зобов’язаний звільнити працівника у строк, про який той просить (тобто не лише до спливу двотижневого терміну попередження, а хоч і на наступний день після подання заяви), якщо вимога працівника про звільнення за власним бажанням без відпрацювання двотижневого строку з моменту подання заяви про звільнення, зумовлена неможливістю продовжувати роботу з поважних причин і працівник може навести докази, що підтверджували б це (див. Таблицю).

Таблиця

Поважна причина для звільнення, передбачена ч. 1 ст. 38 КЗпП

 

Можливі докази

 

Примітки

Переїзд на нове місце проживання

 

Паспортні відомості про реєстрацію за новим місцем проживання

Звісно, мається на увазі інший населений пункт, а не  будинок чи сусідня вулиця, або ж наявність умов, що унеможливлюють продовження роботи ― наприклад, віддаленість від місця роботи та відсутність транспорту

Переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість

Довідка з місця роботи чоловіка (дружини) про переведення на роботу в іншу місцевість

Відрядження працівника, навіть тривале, не можна вважати переведенням на роботу в іншу місцевість

Вступ до навчального закладу

Довідка (виклик) навчального закладу

За умови вступу на денне відділення до професійно-технічного, вищого навчального закладу, в аспірантуру, докторантуру незалежно від виду, типу, рівня акредитації та форми власності закладу

Неможливість проживання в даній місцевості

Медичний висновок

Зазвичай, обумовлюється або станом здоров’я працівника, або негативним впливом навколишнього середовища, що потребує негайного виїзду з такої місцевості

Вагітність

Довідка медичної установи

Незалежно від терміну та характеру протікання вагітності

Догляд за дитиною віком до 14 років або за дитиною-інвалідом

Вік дитини підтверджується свідоцтвом про її народження, а статус дитини-інваліда — відповідним посвідченням чи медичним висновком

Жодного документального підтвердження необхідності такого догляду не потребується, і роботодавець не вправі цього вимагати — для звільнення за цією підставою достатня лише наявність у працівника таких дітей

Догляд за хворим членом сім’ї

Медичний висновок, в окремих випадках довідка про те, що член сім’ї проживає разом із працівником

Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України)

Догляд за інвалідом І групи

Документ, що засвідчує перебування на інвалідності (посвідчення, виписка із акта огляду медико-соціальної експертної комісії, медичний висновок)

Родинні зв’язки не є обов’язковою умовою — працівник може здійснювати догляд за будь-якою особою, що є інвалідом І групи

Вихід на пенсію

Досягнення пенсійного віку чи встановлення однієї з трьох груп інвалідності

При цьому фактично пенсія може бути ще не оформлена — достатньо лише наявності права на неї

Прийняття на роботу за конкурсом

Документ, що свідчить про перемогу на конкурсі чи прийняття на іншу роботу за конкурсом (рішення конкурсної комісії або довідка з майбутнього місця роботи про прийняття на роботу за конкурсом)

Незалежно від того, чи передбачений законодавством цей конкурс

Зверніть увагу, що наведений у Таблиці перелік не є вичерпним — у кожному конкретному випадку поважними можуть бути визнані й інші причини (тобто, інші життєві обставини, які змушують працівника звільнитися). Але якщо зазначені причини безумовно належать до поважних, оскільки прямо вказані у ч. 1 ст. 38 КЗпП, то питання, чи слід вважати інші причини звільнення поважними, віддається вже на розсуд роботодавця (щоправда, його рішення може бути оскаржене працівником). Якщо ж працівник не навів поважних причин, він зобов’язаний на вимогу роботодавця допрацювати двотижневий термін.

Також пам’ятайте, що хоча за загальним правилом у заяві про звільнення працівник не зобов’язаний вказувати причини звільнення, у тих випадках, коли ініціювання працівником розірвання трудового договору зумовлене неможливістю продовжувати роботу, це обов’язково слід зробити. Така вимога про зазначення поважних причин, через які працівник не може продовжувати роботу, пов’язана з тим, що за їх наявності роботодавець зобов’язаний розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, а, отже, він немає часу підшукати нового співробітника й вправі знати про обставини, які працівника спонукають до такого раптового звільнення.

Порушення роботодавцем законодавства про працю

Десь через півтора тижня, як вони з Даринкою відправили на її підприємство заяву про звільнення, Іван Петрович їхав додому зовсім знесилений ― нарешті завершилися довгі та важкі врегулювання розбіжностей з новими контрагентами й низка договорів, над якими він корпів довгий час, щоб владнати спірні питання, була підписана. Раптом залунав дзвінок мобільного телефону. «Іване Петровичу, негайно потрібна Ваша допомога! Заява про звільнення вже давно надійшла та зареєстрована, проте директор каже, що не збирається видавати наказ про моє звільнення раніше ніж через місяць ― поки не прийде дівчина, яку вони підшукали на моєї місце. Звісно, я пам’ятаю, що після двох тижнів після того, як на підприємство надійшла моя заява, я цілком законно вже не виходитиму на роботу, але ж тоді я вчасно не зможу ані забрати трудову книжку, ані отримати розрахунок», ― почувся зі слухавки голос Даринки. «Та скільки це може тривати! ― обурився Іван Петрович, ― Добре, давай зустрінемося та я тобі скажу, що робити».

При зустрічі Іван Петрович розповів Даринці, що у низці законодавчих актів України передбачена відповідальність за недотримання норм трудового законодавства. Так, згідно зі ст. 265 КЗпП будь-який роботодавець, керівник підприємства чи інша особа, винна в порушенні трудових прав людини, нестиме відповідальність згідно з чинним законодавством. До того ж, за різні порушення законодавства про працю (залежно від їх виду, характеру, мотивів вчинення та ступеня вини) передбачаються й різні види юридичної відповідальності — як дисциплінарна, яка полягатиме у винесенні догани чи звільненні, так і адміністративна (статті 41–413 Кодексу України про адміністративні правопорушення), що обернеться накладенням штрафу, й, навіть, кримінальна (статті 172, 173 та 175 Кримінального кодексу України), яка може призвести не лише до сплати штрафу, а й до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, виправних  робіт чи обмеження волі.     

«А, ― згадала Даринка, ― коли Ви мене насварили, що я не подивилася ст. 38 КЗпП, щоб дізнатися про правила розірвання трудового договору за бажанням працівника, я її вивчила та запам’ятала, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору». «Молодець, ― похвалив її Іван Петрович, ― отож скажи своєму директору, що якщо він не дотримуватиметься законодавства (а відповідно до нього наказ про звільнення працівника за власним бажанням має бути виданий роботодавцем на підставі відповідної заяви працівника не пізніше двох тижнів з моменту подання ним такої заяви або у строк, зазначений працівником в заяві, що зумовлена неможливістю продовжувати роботу з поважних причин), ти напишеш ще заяву про звільнення за власним бажанням у зв’язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю ― а це вже обійдеться йому в чималеньку суму».

У разі звільнення внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору працівникові відповідно до ст. 44 КЗпП виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

До того ж, Іван Петрович нагадав Даринці, що як тільки мине двотижневий термін попередження, працівник має право залишити роботу, вимагати проведення з ним розрахунку і видачі належно оформленої трудової книжки. До речі, оскільки така затримка роботодавцем видання наказу, а, відповідно, й видачі належно оформленої трудової книжки, призводить до вимушеного прогулу працівника, бо позбавляє його можливості офіційно влаштуватися на іншу роботу, то до моменту видачі трудової книжки й проведення з працівником остаточного розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП роботодавець повинен виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після спливу двотижневого строку попередження про звільнення за власним бажанням працівник має право припинити роботу — незалежно від того, чи видав роботодавець наказ про його звільнення.

Документальне оформлення

Як і очікував Іван Петрович, фінансовий фактор таки вплинув на директора Даринки ― у той же день, як вона йому повідомила про можливі наслідки його відмови від підписання наказу про її звільнення, він його таки підписав (між іншим, зі звільненням у той самий день, який Даринка зазначала і в своїй заяві ― хоча, зважаючи на те, що лист надійшов до підприємства на третій день після його відправлення, мав повне право змусити її відпрацювати ще пару днів).

До речі, оскільки у майбутньому Даринка мала займатися кадровими справами, то саме вона й підготувала (звісно, поки що під пильним керівництвом Івана Петровича) проект наказу про її звільнення, який згодом і був підписаний її директором. Тепер вона добре запам’ятала, що у такому наказі (утім, як і у будь-якому наказі про звільнення) завжди зазначається прізвище, ім’я, по батькові працівника, його посада, дата та причина звільнення з посиланням на статтю 38 або 39 КЗпП (Зразок 2), а на підставі цього наказу вноситься запис до трудової книжки — наприклад, «Звільнено за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України».

Зразок 2

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АРКТУР»

НАКАЗ

16.09.2013 р.                                                           м. Київ                                                             № 124-п

 

Про звільнення з роботи

 

ЗВІЛЬНИТИ:

    ПОЛІЩУК Дарину Федорівну, секретаря відділу збуту, 17 вересня 2013 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України.

    Бухгалтерії провести з Поліщук Д. Ф. повний розрахунок відповідно до чинного законодавства.

    Підстава: заява Поліщук Д. Ф. від 03.09.2013 р..

 

Директор                                                                Шевченко                                            В. І. Шевченко

 

З наказом ознайомлена:

17.09.2013 р.                                                         Поліщук                                              Д. Ф. Поліщук

 

Зверніть увагу, що у разі, коли звільнення працівника за власним бажанням зумовлене поважною причиною, то її та відповідний документ, який її підтверджує, також необхідно вказати у наказі. Звісно, працівник має бути ознайомлений з наказом під підпис, а на вимогу працівника роботодавець зобов’язаний видати йому копію наказу.

Наступного дня після звільнення Даринка прийшла на свою нову роботу та одразу почала облаштовуватися на своєму робочому місці ― розставила кілька вазонів із квітами, які принесла з дому, розклала канцелярію, позаглядала в усі шафи, встигла насварити системного адміністратора, який, на її погляд, щось надто довго підключав до її комп’ютера усілякі програми. Іван Петрович задоволено посміхався ― дівчина виявилася таки жвавою і він мав надію, що мине трохи часу й вона зможе працювати без його щохвилинних підказок. «От аби ти з такою ж швидкістю могла опанувати кадрову справу», ― підморгнув він Даринці. «Іване Петровичу, я маю усе добре роздивитися: нумо мені не сподобається, то я ж ще зможу повернутися на свою стару роботу, ― пожартувала Даринка, ― Ви ж знаєте, що працівник має право відкликати заяву про звільнення до закінчення двотижневого строку, зафіксувавши факт подання такої заяви роботодавцю».

Працівник, який  попередив  роботодавця про розірвання за власним бажанням трудового договору, укладеного на невизначений  строк,  вправі  до  закінчення  строку  попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена  особа  в  порядку  переведення з іншого підприємства (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9).

До того ж, і у разі, коли працівник не відкликав свою заяву про звільнення, а просто після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою (звісно, також окрім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору — наприклад, особа, запрошена на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, працівник, направлений для працевлаштування в рахунок броні тощо). Тобто, навіть коли відповідно до наказу роботодавця про звільнення працівника в останній день його роботи з ним був проведений розрахунок і видана належним чином трудова книжка, але наступного дня працівник знову вийшов на роботу і наполягає на скасуванні наказу про звільнення, роботодавець повинен скасувати цей наказ та анулювати належним чином запис про звільнення в трудовій книжці, оскільки працівник фактично не залишив роботи.

«Ну ти диви ― і справді швидко навчаєшся, ― Іван Петрович був вражений такою несподіваною обізнаністю Даринки у деталях процедури звільнення за власним бажанням, ― що ж, доведеться тебе пригостити запашною кавою ― принаймні, оформлювати звільнення працівників за власним бажанням, сподіваюся, ти вже зможеш». 

Анжеліка ДОМБРУГОВА