№13 (121) 2016 / Трудові правовідносини

Щорічні додаткові відпустки: види та умови отримання

  • 259
    • 35
    • 144
      • 40
      • 51
      • 1
      • 25
      • 23
    • 51
      • 1
      • 2
      • 26
      • 15
    • 8
      • 4
      • 3
      • 0
      • 1
    • 4
    • 3
    • 7
    • 7

На відміну від щорічної основної відпустки, додаткові відпустки надаються не всім без винятку працівникам, а тільки тим, які працюють у певних умовах — це можуть бути шкідливі і важкі умови, особливий характер праці, ненормований робочий день тощо. Крім цього, додаткові відпустки відрізняються від щорічних і обчисленням стажу роботи, що дає право на їх отримання. З’ясуйте, які є види додаткових щорічних відпусток, а також довідайтеся про правила їх надання.

За роботу зі шкідливими і важкими умовами праці

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі ― Закон № 504) працівникам надається щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці. Право на неї мають працівники, зайняті на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів. Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку (далі — Список № 1), затверджений постановою Кабінету Міністрів України (далі ― КМУ) від 17 листопада 1997 р. № 1290 (далі ― Постанова № 1290).

Максимальна тривалість цієї додаткової відпустки ― 35 календарних днів, а її конкретна тривалість для кожного працівника визначається колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

Конкретна тривалість відпустки базується також на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками та критеріями, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства праці та соціальної політики України (далі — Мінпраці та соцполітики) від 31 грудня 1997 р. № 383/55 «Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів».

Атестація робочих місць за умовами праці проводиться відповідно до постанови КМУ від 1 серпня 1992 р. № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» та Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 р. № 41.

Працівникам, професії та посади яких не передбачені у Списку № 1, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, в цехах, за професіями і на посадах, визначених Списком № 1, додаткова відпустка надається на тих же підставах, що і працівникам, які мають право на таку відпустку (п. 3 Порядку застосування Списку № 1, затверджений наказом Мінпраці та соцполітики від 30 січня 1998 р. № 16, далі — Порядок № 16-1).

У тих випадках, коли працівники працювали на різних виробництвах, в цехах, за професіями та на посадах, за роботу в яких надається додаткова відпустка різної тривалості, підрахунок часу роботи провадиться окремо по кожному виду робіт, професій та посад. Облік часу, відпрацьованого по кожному виду робіт, здійснюється роботодавцем (п. 8 Порядку № 16-1).

За особливий характер праці

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається відповідно до ст. 8 Закону № 504. Право на неї мають окремі категорії працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я. Така відпустка надається тривалістю до 35 календарних днів, за Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці (далі — Список № 2), затвердженим Постановою № 1290.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається працівникам виробництв, робіт, професій і посад, зазначених у Списку № 2, незалежно від форми власності й підпорядкування підприємства.

За ненормований робочий день

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається також працівникам з ненормованим робочим днем. Тривалість відпустки становить до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором.

Конкретна тривалість відпустки також залежить від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Відповідно до п. 1 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці,  затверджених наказом Мінпраці та соцполітики від 10 жовтня 1997 р. № 7 (далі ― Рекомендації № 7), ненормований робочий день ― це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Для працівників, яким встановлено неповний робочий день, не може застосовуватися ненормований робочий день. Тому зазначені працівники не мають права на щорічну додаткову відпустку за ненормований робочий день, навіть якщо посада, яку вони обіймають, включена до переліку посад з ненормованим робочим днем, визначеного колективним договором.

А от працівники з неповним робочим тижнем можуть працювати в умовах ненормованого робочого дня, а отже, і користуються правом на щорічну додаткову відпустку.

Щорічна додаткова відпустка надається працівникам з ненормованим робочим днем як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу.

Ненормований робочий день може застосовуватись для керівників, спеціалістів і робітників, а саме осіб:

― праця яких не піддається точному обліку в часі;

― робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);

― які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Водночас, на працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу. У зв’язку з цим роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.

Працівникам, які працюють з комп’ютером

Для працівників, які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах, передбачено надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці відповідно до розділу ХХІІ «Загальні професії за всіма галузями господарства» Списку № 2 (позиція 58) тривалістю до чотирьох календарних днів.

Конкретна тривалість відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. Право на таку відпустку не залежить від виду монітору, технічних характеристик комп’ютера, а також посади (професії) працівника.

Обчислення стажу роботи

Стаж роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, обчислюється відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 504. До нього зараховується значно менше періодів, ніж до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку. На це слід звернути увагу, особливо в тих випадках, коли додаткова відпустка надається працівнику разом з основною — адже не всі періоди, що включаються до стажу для основної відпустки, зараховуються до стажу, який дає право на додаткову. Тому важливо обчислювати обидва види стажу окремо один від одного.

Отже, до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються:

1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Періоди тимчасової непрацездатності, перебування у додатковій соціальній відпустці працівників, які мають дітей, у відпустці без збереження заробітної плати, в інших видах відпусток (крім щорічної основної та додаткової), а також решта періодів, коли за працівником зберігається місце роботи, до стажу, що дає право на щорічну додаткову відпустку, не зараховуються.

Щорічна додаткова відпустка надається працівнику як компенсація за роботу зі шкідливими умовами або особливим характером праці, тому бажано надавати її за фактично відпрацьований час, а не «авансом». Якщо ж працівнику було надано додаткову відпустку повної тривалості на початку робочого року, а після цього мали місце періоди, які не включаються до стажу, що дає на неї право, за наступний робочий рік відпустка має бути надана з урахуванням кількості днів відпустки, отриманої наперед.

Приклад: Працівник має право на 24 календарних дні щорічної основної відпустки та на 12 календарних днів додаткової відпустки за особливий характер праці. За перший робочий рік працівник отримав обидві щорічні відпустки повної тривалості (36 календарних днів) через шість місяців безперервної роботи на підприємстві, відповідно до ст. 10 Закону № 504. Однак у другій половині робочого року працівник був відсутній на роботі у зв’язку з:

― тимчасовою непрацездатністю ― 14 календарних днів;

― відпусткою без збереження заробітної плати ― 15 календарних днів.

Сумарна тривалість зазначених періодів відсутності працівника ― 29 календарних днів. Ці дні не зараховуються до стажу роботи, що дає право на щорічну додаткову відпустку, але зараховуються до стажу, який дає право на щорічну основну відпустку. Отже, за перший робочий рік працівник має право на 24 календарних дні щорічної основної відпустки, а от щорічної додаткової ― лише на 11 днів, а не 12, які були вже йому надані. Отже, за наступний робочий рік тривалість щорічної додаткової відпустки цього працівника має бути зменшена на 1 календарний день.

Порядок надання

Щорічні додаткові відпустки надаються понад щорічну основну відпустку. Вони можуть надаватися одночасно із основною відпусткою або окремо від неї.

Щорічні основна та додаткова відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року (ч. 4 ст. 10 Закону № 504).

Якщо працівник має право на щорічну додаткову відпустку за кількома підставами, він має обрати одну з них, оскільки щорічна додаткова відпустка надається тільки за однією підставою (ч. 1 ст. 10 Закону № 504). Наприклад, працівник, який працює на роботах зі шкідливими і важкими умовами, і якому, крім цього, ще встановлено ненормований робочий день, може обрати одну з підстав для надання щорічної додаткової відпустки: або це буде відпустка за ст. 7 Закону № 504 (за роботу із шкідливими і важкими умовами праці), або відпустка за особливий характер праці згідно зі ст. 8 Закону № 504.

Право обрати, за якою саме підставою буде надаватися щорічна додаткова відпустка, належить працівнику. Роботодавець не може вплинути на його рішення та наполягати на тому, щоб працівник обрав щорічну додаткову відпустку меншої тривалості.

Для надання щорічної додаткової відпустки видається наказ, який оформлюється за типовою формою № П-3, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 5 грудня 2008 р. № 489, або ж у довільній формі.

У табелі обліку використання робочого часу щорічна основна відпустка відмічається буквеним кодом «Д» або цифровим кодом «09».

Поділ, перенесення, відкликання

На щорічну додаткову відпустку поширюються правила поділу, перенесення та відкликання, встановлені для щорічної основної відпустки у ст. 11 та ст. 12 Закону № 504 (детальніше про них читайте у статті «Поділ, перенесення та відкликання з відпустки» № 13 (121) газети «Консультант Кадровика»).

Так, щорічна додаткова відпустка може бути поділена на частини будь-якої тривалості. Основна безперервна частина щорічної відпустки може складатися з днів щорічної основної та додаткової відпусток, оскільки Закон № 504 не містить вимоги, щоб основна безперервна частина щорічної відпустки складалася саме з якогось одного виду щорічної відпустки.

Приклад: Працівник має право на 24 календарних дні щорічної основної відпустки та 7 календарних днів додаткової. Загальна тривалість щорічної відпустки становить 31 календарний день. Поділена вона може бути таким чином: 12 днів щорічної основної відпустки + 5 днів щорічної основної відпустки + 14 днів щорічної основної та додаткової відпустки (ця частина складається із 7 днів основної та 7 днів додаткової відпустки).

Що стосується перенесення на інший період або відкликання зі щорічної додаткової відпустки, то в цих випадках слід керуватися ст. 11 та ст. 12 Закону № 504. При цьому слід звернути увагу на останню частину ст. 11 Закону № 504, відповідно до якої забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Ольга СТАНКЕВИЧ,

юрист