№1 (217) 2021 /

Соціальні відпустки

До соціальних відпусток належать:

  • додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 Закону про відпустки);
  • відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;
  • відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку, якщо дитина потребує домашнього догляду);
  • відпустка у зв’язку з усиновленням дитини.

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, надається на підставі ст. 19 Закону про відпустки. Нею визначено, що жінці, яка працює та має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (в т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП). За наявності кількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Така відпустка, як і щорічна, надається як громадянам України, так і іноземним громадянам та особам без громадянства, які працюють у нашій країні. Отримати її можуть працівники будь-яких підприємств незалежно від форми власності, виду трудового договору (строковий або безстроковий), місця виконання трудових обов’язків, умов роботи (сумісництво або неповний робочий час) та розміру або системи оплати праці.

Визначення підстав для надання відпустки

Як зазначено в частині другій ст. 19 Закону про відпустки, за наявності кількох підстав для надання додаткової соціальної відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

У зв’язку з тим, що ст. 19 Закону про відпустки чітко не визначена сукупність кількох підстав для набуття права на додаткову соціальну відпустку тривалістю понад 10 календарних днів, то з урахуванням правової експертизи цього питання, проведеної Мінпраці разом з Мін’юстом і Головним науково-експертним управлінням Апарату Верховної Ради України, кожну підставу, визначену частиною першою цієї статті, правомірно вважати окремою, а саме:

— жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років;

— жінка, яка має дитину з інвалідністю;

— жінка, яка усиновила дитину;

— мати особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи;

— одинока мати;

— батько, який виховує дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи без матері (в т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);

— особа, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи;

— особа, яка є піклувальником;

— один із прийомних батьків.

 

Порядок надання відпустки

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад тривалість щорічних основної та дод аткових відпусток, передбачених ст. 6, 7 і 8 Закону про відпустки, а також понад тривалість щорічних відпусток, установлених іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються в порядку, визначеному ст. 11 Закону про відпустки.

Оскільки зазначена відпустка є соціальною й не належить до щорічних, вона може надаватися в будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини — до чи після.

Якщо працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався ним у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпусток (ст. 24 Закону про відпустки).

Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівникам, які мають дітей. Варто наголосити, що ця відпустка надається як на основному місці роботи, так і на роботі за сумісництвом.

 

Визначення віку дітей для отримання права на відпустку  

Право на додаткову соціальну відпустку залежить від віку дитини. Статтею 19 Закону про відпустки визначено вік дітей тільки для такої категорії, як «жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років». Вік дитини з інвалідністю, усиновленої дитини, дитини під опікою чи дитини одного з прийомних батьків, дитини одинокої матері (батька) цим законом не встановлено, тому слід керуватися загальними нормами законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону № 2402 та ст. 2 Закону № 2811 дитина — це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Тому жінка, яка працює та має дитину з інвалідністю (крім особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи), усиновлену дитину, одинока мати, яка виховує дитину без батька, батько, який виховує дитину без матері, один із прийомних батьків мають право на цю відпустку до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з п. 2 ст. 243 СКУ опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування — над дитиною віком від 14 до 18 років. Отже, особа, яка взяла дитину під опіку, має право на додаткову соціальну відпустку до досягнення дитиною 14 років, а особа, яка в установленому порядку визнана піклувальником — з дня досягнення дитиною 14 років і до виповнення їй 18 років, оскільки ст. 186-¹ КЗпП гарантії, встановлені ст. 182-¹ КЗпП, поширено також на піклувальників.
 

Умови та порядок надання відпустки одинокій матері

Відповідно до ст. 19 Закону про відпустки право на додаткову соціальну відпустку має одинока мати. Визначення поняття «одинока мати» наведено в п. 9 Постанови № 9 і п. 5 частини 12 ст. 10 Закону про відпустки.

Згідно з Постановою № 9 одинокою матір’ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої немає запису про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама. Оскільки п. 5 частини 12 ст. 10 Закону про відпустки визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання дитини (сплата аліментів) для надання відпустки значення не має. Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері:

— жінка, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої немає запису про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері;

— вдова;

— жінка, яка виховує дитину без батька (у т. ч. розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів).

Для отримання додаткової соціальної відпустки жінка, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої немає запису про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, надає роботодавцю копію свідоцтва про народження дитини, а жінка, яка є вдовою, — копію свідоцтва про народження дитини та копію свідоцтва про смерть чоловіка.

Проблема виникає з наданням такої відпустки розлученій жінці, а також жінці, яка не уклала шлюбу із батьком дитини, але батько визнав дитину та дав їй своє прізвище, оскільки батько в дитини є та в багатьох випадках спілкується з нею і бере участь у її вихованні.

Навіть більше, ст. 157 СКУ визначає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, а той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею. Статтею 158 СКУ передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. У разі ухилення батька від виконання своїх обов’язків із виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід надати жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки. Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути наданий будь-який офіційно складений, оформлений і засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується те, що батько не бере участі у вихованні дитини. Такими документами можуть бути, наприклад:

— рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав;

— ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів;

— акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується, що батько не бере участі у вихованні дитини;

— довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з учителями, не забирає дитину додом у, не бере участі в батьківських зборах тощо).

Надання лише копії свідоцтва про розірвання шлюбу і довідки з ЖЕКу про реєстрацію місця проживання не дає достатніх підстав стверджувати, що батько не бере участі у вихованні дитини.

Зазначені умови та порядок надання додаткової соціальної відпустки застосовуються і до батька, який виховує дитину без матері (одинокий батько). Одиноким батьком слід вважати чоловіка, який не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини записаний як її батько, вдівця, розлученого чоловіка, що виховує дитину без матері. Cлід наголосити, що перелік документів, які повинна надати жінка для підтвердження статусу одинокої матері, законодавством не визначений, тому з метою уникнення непорозумінь в колективному договорі потрібно вказати, на яких умовах жінка може отримувати додаткову соціальну відпустку як одинока матір.   

 

 Відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами

Відповідно до ст. 179 КЗпП і ст. 17, 20 Закону про відпустки оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами надається жінкам на підставі медичного висновку (листка непрацездатності) тривалістю:

— до пологів — 70 календарних днів;

— після пологів — 56 календарних днів (70 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Вона надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів (у межах терміну, визначеного лікарем у листку непрацездатності).

Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами надається тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів — після. Ця відпустка обчислюється сумарно та надається незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів, з оплатою в розмірі повного заробітку незалежно від страхового стажу та місця роботи (п. 10 ст. 30 Закону про статус «чорнобильців»).

За час відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам надається допомога по вагітності та пологах як за основним місцем роботи, так і на роботі за сумісництвом (ст. 30 Закону № 1105). Згідно зі ст. 31 цього Закону підставою для призначення допомоги по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом — копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника та печаткою за основним місцем роботи.

До відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов’язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році (ст. 20 Закону про відпустки). Крім того, п. 3 частини 12 ст. 10 Закону про відпустки визначено право жінок на використання щорічної відпустки безпосередньо перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї.

На період перебування працівниці у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами роботодавець має право прийняти на її місце іншого працівника за строковим трудовим договором. Після закінчення цієї відпустки трудовий договір із працівником, прийнятим на місце працівниці, припиняється, а в разі надання їй відпустки для догляду за дитиною можна того ж працівника прийняти знову за строковим трудовим договором вже на час перебування працівниці у відпустці для догляду за дитиною.

Відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами наказом роботодавця не оформлюється, оскільки надається на підставі листка непрацездатності, але не буде помилкою, якщо наказ буде виданий.
 

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 179 КЗпП і ст. 18 Закону про відпустки).

Відповідно до частини шостої ст. 179 КЗпП і п. 3 ст. 25 Закону про відпустки, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці обов’язково надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Отже, факт потреби в такому догляді має бути підтверджений медичним висновком.

Підприємства, установи, організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості (ст. 179 КЗпП, частина друга ст. 18 Закону про відпустки). Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати на підставі медичного висновку до досягнення дитиною шестирічного віку надаються за заявою жінки повністю або частково в межах установленого періоду й оформляються наказом роботодавця.

Згідно зі ст. 181 КЗпП відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (на підставі медичного висновку — до шести років) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи, а також до стажу роботи за спеціальністю. Час зазначених відпусток до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

Якщо жінка, перебуваючи у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, народила другу дитину, наказ про надання відпустки для догляду за другою дитиною має бути видано з наступного дня після дати виповнення першій дитині трьох років. Чинним законодавством не передбачено оформлення одночасно двох відпусток для догляду за першою та другою дитиною віком до трьох років.

Відпустка для догляду за дитиною може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків (ст. 18 Закону про відпустки та ст. 179 КЗпП). Підставою для надання такої відпустки іншим родичам є довідка з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну відпустки для догляду за дитиною і виплату їй допомоги по догляду за дитиною припинено (із зазначенням дати).

Чинним законодавством не передбачено використання відпустки для догляду за дітьми віком до трьох років, народженими однією матір’ю, одночасно двома чи більше застрахованими особами. Тому якщо мати двох дітей віком до трьох років перебуває у відпустці для догляду за однією дитиною до досягнення нею трирічного віку, то для надання відпустки для догляду за другою дитиною в цей же період батькові або іншому родичу підстав немає, адже немає довідки з місця роботи матері про те, що вона вийшла на роботу.

За бажанням жінки або особи, яка фактично доглядає за дитиною, у період перебування у відпустці для догляду за дитиною вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. Законодавством не визначено, що жінка або особа, яка фактично доглядає за дитиною, в період відпустки для догляду за дитиною має прац ювати тільки на підприємстві, з яким вона перебуває у трудових відносинах і на якому оформила цю відпустку. Тому вона може працювати на умовах неповного робочого часу як на цьому підприємстві, так і на іншому.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою жодних обмежень обсягу трудових прав працівників (частина третя ст. 56 КЗпП). Тому жінка або особа, яка фактично доглядає за дитиною до досягнення нею тр ирічного віку та працює на умовах неповного робочого часу, має право на одержання щорічних відпусток, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, навчальної відпустки, відпусток без збереження заробітної плати. Це випливає із загальних правил про право працівників на одержання відпустки.

На час перебування працівниці у відпустці для догляду за дитиною (у т. ч. до досягнення дитиною шестирічного віку) роботодавець має право прийняти іншого працівника за строковим трудовим договором для заміщення тимчасово незайнятої посади до фактичного виходу на роботу жінки, яка перебуває у відпустці.

Перебуваючи у відпустці для догляду за дитиною жінка може в будь-який час перервати її та вийти на роботу. Якщо вона перериває цю відпустку з метою отримання додаткової оплачуваної відпустки у зв’язку з навчанням, від неї не слід вимагати відпрацювання якогось періоду перед наданням такої відпустки. Переривання відпустки для догляду за дитиною має бути належно оформлене на підставі заяви працівниці та наказу роботодавця. Після закінчення відпустки у зв’язку з навчанням працівниці може бути знову надана відпустка для догляду за дитиною.

У зв’язку з виходом жінки з відпустки для догляду за дитиною, працівник, прийнятий на її місце за строковим трудовим договором, підлягає звільненню в день напередодні виходу на роботу жінки, яка перебувала у відпустці. 

 

Відпустка у зв’язку з усиновленням дитини

Відповідно до ст. 18-¹ Закону про відпустки особі, яка усиновила дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, старшу трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка у зв’язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів —  у випадку усиновлення двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини. Якщо усиновлювачами є подружжя, така відпустка надається одному з них на їх розсуд.

Особа, яка усиновила дитину, має право на відпустку у зв’язку з усиновленням дитини, якщо заява про надання відпустки надійшла не пізніше трьох місяців із дня набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини (ст. 182 КЗпП і ст. 18-¹ Закону про відпустки). Жінкам, які усиновили дитину (або одночасно двох і більше дітей), надаються відпустки для догляду за нею на умовах і в порядку, установлених ст. 179 і 181 КЗпП.
 

Облік відпусток в особових документах та табелі обліку робочого часу

На підставі наказу про надання соціальної відпустки відділ кадрів вносить інформацію в розділ «Відпустки» особової картки працівника за формою № П-2, затвердженою наказом Держкомстату та Міноборони України від 25.12.2009 р. № 495/656, де зазначається вид відпустки. Перебування у відпустці не змінює межі робочого періоду працівника.

У табелі обліку використання робочого часу період соціальної додаткової відпустки позначається відповідними відмітками. Якщо оплачувана відпустка збігається з вихідними, доцільно їх кодувати шифрами соціальної відпустки, адже для її оплати вихідні дні також враховуються. А от святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) для оплати відпустки не враховуються, тому кодувати їх слід шифром неробочих днів.

 

Відповіді на запитання

 

Чи має право на соціальну відпустку жінка, яка уклала трудовий договір за сумісництвом цього року, але за основним місцем роботи перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку?

Перебування працівниці на основному місці роботи у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не позбавляє її права на роботу за сумісництвом як на тому ж підприємстві, де надано відпустку для догляду за дитиною, так і на іншому.

Згідно зі ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах. Тобто він може укласти ще один трудовий договір за сумісництвом (внутрішнім або зовнішнім).

Сумісництво — це виконання працівником, крім своєї основної робо ти, у вільний від основної роботи час іншої роботи на умовах трудового договору. Оскільки працівниця перебуває у відпустці для догляду за дитиною та фактично є вільною від основної роботи, можна помилково вважати, що вона має змогу працювати вісім годин на день. Проте, як відомо, для сумісників, які працюють на державних підприємствах, законодавством встановлено межу тривалості робочого часу — не більше чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не може перевищувати половини місячної норми робочого часу, що передбачено п. 2 постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій» від 03.04.1993 р. № 245. Але такі умови роботи поширюються лише на працівників державних підприємств, тому працівники підприємств недержавної форми власності можуть працювати за сумісництвом понад визначену п. 2 вказаної постанови норму робочого часу, якщо певні обмеження не встановлено колективним або трудовим договором.

Водночас відповідно до ст. 18 Закону про відпустки жінка або інша особа за власним бажанням у період перебування у відпустці для догляду за дитиною може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. Тобто працівниця може працювати як сім годин на день, так і одну годину на тиждень, але в жодному разі не вісім годин на день, тобто 40 годин на тиждень.

Зауважимо, що жодним нормативно-правовим актом не визначено, де саме жінка або інша особа, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, має право працювати на умовах неповного робочого часу. Вимоги щодо встановлення неповного робочого часу обумовлені ст. 56 КЗпП, в частині третій якої вказано, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою жодних обмежень обсягу трудових прав працівників.

Для надання додаткової відпустки слід керуватися ст. 19 Закону про відпустки. Однак з її норми випливає, що для отримання такої відпустки жінці недостатньо мати двох або більше дітей віком до 15 років чи бути одинокою матір’ю тощо, вона ще й повинна працювати, а отже, виконувати свої трудові обов’язки. І якщо ці вимоги дотримано, працівниця, яка в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку працює за сумісництвом на умовах неповного робочого часу, має право на отримання такої відпустки.

Оскільки додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, не належить до щорічних відпусток і надається в будь-який час протягом календарного року незалежно від відпрацьованого часу та дати народження дитини — до чи після, використати її працівниця може будь-коли.

Нагадаємо, що для отримання такої відпустки працівниця має надати беззастережні докази, які будуть підставою для її надання (свідоцтво про народження дитини, довідка медико-соціальної експертної комісії, ухвала суду (постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів), рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, акт соціально-побутової комісії підприємства тощо) залежно від статусу працівниці.

 

Чи має право на соціальну відпустку за двома підставами працівниця, яка виховує двох дітей віком до 15 років, перша з яких народжена поза шлюбом і у свідоцтві про народження якої батько записаний зі слів матері, проте згодом з цим чоловіком укладено шлюб? На сьогодні ця дитина батьком не усиновлена, друга ж дитина народжена вже у шлюбі.

Правомірність надання соціальної відпустки за однією підставою, тобто надання 10 календарних днів, сумнівів не викликає, адже працівниця є матір’ю двох дітей віком до 15 років. А от щодо надання їй соціальної відпустки ще за однією підставою, тобто як одинокій матері, тобто ще сім календарних днів, ситуація неоднозначна.

Передусім для надання працівниці соціальної відпустки потрібно підтвердити її статус одинокої матері. Його визначення наведено в п. 9 Постанови № 9 та п. 5 частини 12 ст. 10 Закону про відпустки. Порівняно з нормою Закону про відпустки, вказаною вище, Постанова № 9 містить чіткіше визначення поняття «одинока матір», а саме такою особою слід вважати:

— жінку, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої немає запису про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері;

— вдову;

— іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама.

Для отримання такої відпустки жінка має надати документи, які б підтверджували такий її статус. Одним з таких документів, наприклад, може бути:

— рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав;

— ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів;

— акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини;

— довідка зі школи (садочка) про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Зважаючи на те, що для підтвердження статусу одинокої матері чіткого переліку документів, які має надати жінка, законодавством не передбачено, в локальних документах підприємства (колективний договір, положення про відпустки тощо) варто прописати, які документи слід надавати працівникам для його підтвердження.

Задля уникнення непорозумінь під час надання цієї відпустки у відповідному документі варто прописати, що в разі народження дитини поза шлюбом та укладення шлюбу згодом з батьком дитини працівниця має надати документ уповноваженого органу (наприклад, управління праці та соціального захисту населення) про те, що вона отримує допомогу на дитину. Такий документ стане підтвердженням того, що цим органом таку особу визнано одинокою матір’ю.

У ситуації, наведеній у запитанні, для отримання соціальної відпустки, крім заяви про її надання, копій свідоцтва про народження дітей, працівниця має надати роботодавцю один із вищезазначених документів, що підтверджує відсутність участі батька у вихованні дитини або виплати допомоги. Отже, права на соціальну відпустку за двома підставами працівниця не має.

 

Чи виникає право на перерахування грошової компенсації за невикористану соціальну відпустку у працівників, які мають дітей, у разі їх звільнення у зв’язку з переведенням на інше підприємство?

Переведення працівника на інше підприємство здійснюється шляхом звільнення за п. 5 ст. 36 КЗпП. Статтею 24 Закону про відпустки визначено, що в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Разом з тим згідно з частиною третьою цієї статті в разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням має бути перерахована на рахунок підприємства, на яке переходить працівник.

Зауважимо, що йдеться про перерахування грошової компенсації за невикористані дні саме щорічної відпустки. Згідно зі ст. 4 Закону про відпустки додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, віднесено до виду соціальних відпусток, і вона не має жодного стосунку до щорічної відпустки та надається понад останню.

Враховуючи це, компенсація за невикористані дні цієї відпустки не може бути перерахована на рахунок підприємства, на яке переходить працівник. Вона має бути виплачена працівнику тим підприємством, з якого він звільняється.

 

Працівниця має двох дітей — старшу 12-річну доньку та молодшу, за якою перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Жінка бажає звільнитися і вважає, що в разі припинення трудових відносин підприємство має виплатити їй грошову компенсацію не тільки за невикористані щорічні відпустки, а й за додаткову відпустку працівникам, які мають дітей (10 календарних днів за кожний рік після народження молодшої дитини). Чи правомірна така вимога працівниці?

Згідно зі ст. 19 Закону про відпустки для надання соціальної відпустки жінка повинна не лише мати двох або більше дітей віком до 15 років, а ще й працювати. Тобто не лише перебувати з підприємством у трудових відносинах, а фактично виконувати свої трудові обов’язки.

Зазначена відпустка є соціальною та надається в будь-який час календарного року. Право на неї працівниця має незалежно від відпрацьованого часу та часу народження дитини, до чи після, однак лише в тому разі, якщо вона працює. Тому реалізувати своє право на її використання, а отже, і на отримання грошової компенсації за неї, вона може лише за умови, якщо вийде на роботу та фактично відпрацює хоча б один день.

У разі звільнення працівниці їй має бути виплачено грошову компенсацію за всі не використані нею дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Натомість у випадку, викладеному в запитанні, після народження другої дитини працівниця так і не приступила до роботи. Більше того, під час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку вона не приступала до роботи жодного дня навіть на умовах неповного робочого часу, хоча мала на це право.

З огляду на зазначене права на виплату грошової компенсації за соціальну відпустку вона не має. Але має право на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки (за наявності).

Зауважимо, що період перебування у відпустці для догляду за дитиною не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, а отже, під час розрахунку компенсації за невикористані дні щорічної відпустки слід враховувати ці нюанси.

 

Працівниця, перебуваючи у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, надала виклик на сесію. Чи має вона право на навчальну відпустку під час відпустки для догляду за дитиною? Як правильно оформити навчальну відпустку?

Чинне законодавство не передбачає можливості перебування одночасно у відпустці для догляду за дитиною та навчальній відпустці. Щоб оформити останню, слід спочатку перервати відпустку для догляду за дитиною. Для цього роботодавцю необхідно видати наказ на підставі заяви працівниці про переривання відпустки для догляду за дитиною.

Наступним кроком буде заява працівниці про надання навчальної відпустки та довідка-виклик із навчального закладу, яка засвідчує факт успішного навчання та визначає період сесії. На підставі цих документів видається наказ про надання навчальної відпустки. Відповідно до ст. 217 КЗпП на час додаткової відпустки у зв’язку з навчанням за працівником за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата.

Після закінчення сесії працівниця знову може оформити відпустку для догляду за дитиною. Законодавство не обмежує прав жінки неодноразово переривати, а потім знову оформляти відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Під час обчислення стажу, що дає право на щорічну відпустку, слід пам’ятати, що на підставі ст. 82 КЗпП період перебування у відпустці для догляду за дитиною не зараховується до зазначеного стажу, а період перебування в навчальній відпустці — зараховується.

 

Працівниця написала заяву про надання їй соціальної відпустки як матері двох дітей віком до 15 років. Чи має вона право на таку відпустку, якщо за місяць до подання заяви старшій дитині вже виповнилось 15 років?

Жінка має право на соціальну відпустку, якщо остання надається за календарний рік, у якому дитині виповнилось 15 років. Статтею 19 Закону про відпустки чітко визначено вік дітей для такої категорії, як «жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років». Оскільки соціальна відпустка надається за календарний рік, то працівниця може її використати в будь-який час календарного року незалежно від дати народження дитини — до або після. Наприклад, якщо заява про надання соціальної відпустки за поточний рік надана 01.06.2020 р., а дитині 15 років виповнилось 01.05.2020 р., то жінці має бути надано цю відпустку.

 

Працівниця перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. До відділу кадрів надійшла інформація, що дитина померла. Як діяти кадровику?

Оскільки підстави для перебування у відпустці для догляду за дитиною вже немає, згідно зі свідоцтвом про смерть дитини видається наказ про припинення відпустки для догляду за дитиною такого змісту: «Припинити відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (П. І. Б. працівниці, її посада) у зв’язку зі смертю дитини з (дата)». До роботи жінка має приступити з наступного дня після смерті дитини.

Також необхідно враховувати право жінки на відпустку за п. 9 ст. 25 Закону про відпустки, яким передбачено право на відпустку без збереження заробітної плати тривалістю до семи календарних днів у разі смерті дитини без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання й назад. Наказ про надання відпустки без збереження заробітної плати видається на підставі заяви працівниці.

 

Чоловік і дружина працюють на одному підприємстві та виховують двох дітей віком до 15 років. Чоловік на сьогоднішній день перебуває в додатковій соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а дружина працює й бажає використати цю відпустку як мати, яка має двох дітей віком до 15 років. Чи можна надати їй таку відпустку?

Так, основна умова надання жінці в цій ситуації додаткової соціальної відпустки — це те, що вона працює та має двох дітей віком до 15 років. Факт перебування чоловіка-батька в іншій додатковій соціальній відпустці у випадку, що розглядається, не має значення.

Згідно з частиною третьою ст. 18 Закону про відпустки відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами також іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, наприклад, батьком дитини, бабою, дідом. Матері або іншим особам, зазначеним вище, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, за їх бажанням в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку (п. 2 ст. 25 Закону про відпустки).

Отже, у вищезгаданій ситуації батько законно скористався відпусткою для догляду за дитиною за медичним висновком до досягнення нею шести років. Мати в цей час фактично працює й не має жодних законних перепон, щоб не скористатися своїм правом на додаткову соціальну відпустку згідно зі ст. 19 Закону про відпустки. Адже в ній чітко зазначено, що жінці, яка працює та має двох (і більше) дітей віком до 15 років, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

 

Працівниця, яка є одинокою матір’ю та має 19-річну доньку, яка навчається у виші на стаціонарі, вважає, що має право на одержання додаткової соціальної відпустки, оскільки донька є студенткою. Чи зобов’язане підприємство надати їй таку відпустку за вказаних умов?

Ні, після виповнення дитині 19 років жінка, яка працює, втрачає право на додаткову соціальну відпустку. Це підтверджується нормативними актами, що визначають вік дитини для одержання права на відпустку, а саме СКУ і Законом № 2402. Зокрема, у ст. 6 СКУ зазначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. А в ст. 1 Закону № 2402 визначено, що дитиною вважається особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Отже, право на додаткову соціальну відпустку у працюючої жінки є до та в рік виповнення дитині 18 років.

Не варто плутати право на додаткову соціальну відпустку з пільгою щодо допомоги на дітей одиноким матерям, яка надається згідно зі ст. 18-³ Закону № 2811. Тільки ця норма містить умови, що пільга у вигляді допомоги може надаватися особі, яка є старшою за 18 років, але лише в разі, якщо вона навчається за денною формою навчання в загальноосвітніх, професійно-технічних, а також вищих навчальних закладах I–IV рівнів акредитації. Тобто до закінчення такою особою навчального закладу, але не довше ніж до досягнення нею 23 років.

Вищезгадана умова стосується лише виплати державної допомоги одиноким матерям, проте одержання працівницею додаткової соціальної відпустки не стосується. А отже, жінка могла отримувати додаткову соціальну відпустку лише до виповнення доньці 19 років. Після цього вона втратила право на одержання такої відпустки.